У Карпати по досвід

Щоб заохотити і підтримати дружнє спілкування між сходом і заходом України, за ініціативою голови Луганської обласної військово-цивільної адміністрації було здійснено проект «Змінимо країну разом». У його рамках педагоги Луганщини десять днів провели у Львові та Львівській області, обмінялися професійним досвідом і культурними традиціями. Учителі Лисичанської загальноосвітньої школи № 18 розповіли, як їх зустріли західні колеги, як смакували львівську каву, що означає слово «рондель» і які освітні нововведення вони привезли зі Львівщини до рідного міста.

З Лисичанська до Львова приїхали п’ять учителів. Дорога була довгою, їхали автобусом 21 годину. Але втома не зіпсувала першого враження: львів’яни радо привітали гостей, почастували гарячою кавою і канапками. Кожному вчителю відвели для знайомства з місцевою освітою і культурою певний регіон.

Євген Валентинович Бугайов, учитель історії, географії та правознавства Лисичанської школи № 18, побував у школах Борислава, Трускавця і селища Східниці. У трускавецьких навчальних закладах його здивував високий рівень фінансування: «Великі субвенції йдуть від міського бюджету. Для порівняння, якщо в нас інтерактивна дошка в гімназії одна на все місто, то там вісім дошок на одну школу. Ще в школі № 3 нам показали музичну апаратуру, яка коштує триста тисяч гривень: ударні, клавішні інструменти, бас-гітара. На 560 учнів цієї школи є три музичні колективи».

Історію у Львівській області, за словами Євгена Валентиновича, викладають так само, як і в наших школах. Помітна ж різниця в духовному вихованні учнів. До шкільної програми навіть включено предмет «Християнська етика». Біля кожної школи є капличка, по понеділках священники читають для дітей служби, кожен школяр знає молитви. Лисичанський учитель розповів про курйозну ситуацію, в яку потрапив у Східницькій школі: «Пробігає повз мене малий і кричить: «Слава Ісусу Христу!» А я не знаю, що потрібно відповідати, і кажу: «Добрий день!» Потім уже з’ясувалося, що потрібно казати «Слава навіки Богу».

Олена Анатоліївна Божич, педагог-організатор і вчитель музики школи № 18, жила і вивчала освітні тенденції в самому Львові. Вона, навпаки, побачила суттєві відмінності в підходах до навчання: поєднання ігор та уроків у початкових класах, створення різноманітних шкільних гуртків із залученням спеціалістів, широке застосування інтерактивних технологій. Олена Анатоліївна із захватом розповідає про десять днів у культурній столиці України: «Ми дуже вдячні методичному центру Львова. Вони для нашої делегації розробили захоплюючу програму. Не було жодної вільної хвилини: тренінги для вчителів, квест для учнів «Таємні знаки Львова», екскурсії до Національного музею, Личаківського кладовища, храму Петра і Павла та Преображенської церкви, Італійського дворика, чудова вистава в театрі ім. Марії Заньковецької. Усе дуже цікаво та пізнавально».

Збираючись їхати до Львова, наші педагоги трохи переймалися через свою російськомовність. Але насправді в спілкуванні виявилося, що гарно говорити українською для лисичанських учителів зовсім не складно. Якщо чули незрозуміле слово,  питали, що воно означає. Так збагатили словниковий запас новими українськими словами: колежанка – це колега-жінка, філіжанка – чашка для кави, горнятко – маленький горщик, рондель – сковорідка з високими стінками.

Цікавим було знайомство зі львівськими учнями початкової школи. Олена Анатоліївна пригадала: «Завели нас до дітей і кажуть: «Це наші гості, вони приїхали зі сходу, з Луганської області. А чи ви знаєте, де знаходиться Луганська область?» І один з учнів відповів: «Так, це в Болгарії». Потім іще один хлопчик припустив, що це в Європі. І один уже наприкінці сказав: «Я знаю. Це там, де йде війна».

Про війну питали багато. Учителі говорять, що наші західні співвітчизники так само переймаються цим лихом, щиро співчувають, розпитують, як ми живемо, чи чутно нам вибухи. Львів’ян також болюче торкається це горе, адже на фронті гинуть їхні хлопці й дівчата. Євген Валентинович розповів: «У кожній школі з тих, де я був, є меморіальна дошка на пам’ять про загиблого на сході учня. В одній школі таких хлопців двоє. А вчитель фізкультури з Трускавця рік був на фронті, воював, потім повернувся. Діти з гордістю показували його фото в альбомі і дуже раділи, що з ним нічого не трапилось. А через меморіальні дошки було не по собі, бо ми ж приїхали звідти, де ці хлопці помирали. Хоча жодного докору з боку людей не було взагалі».

Коли делегація повернулася на Луганщину, зібрали прес-конференцію, де всі висловили свої враження від поїздки і пропозиції щодо підвищення якості освіти в Луганській області. Лисичанські вчителі вже мають безліч ідей, як отриманий досвід застосувати в наших школах. Олені Анатоліївні сподобалася практика проведення уроків у музеях: «Це називається «музейна педагогіка». І ми вирішили, що в нас теж можна спробувати. Музеїв у Лисичанську не так багато, але ж хоча б раз на місяць можна провести урок історії, мистецтва, географії. У Львові навіть урок математики проводили в музеї».

Також з учителем праці Лисичанської школи № 4 Євгеном Літовкою планують для дітей незвичний проект. У Львові подивилися музеї, де займаються штампуванням: з дерева або каміння вирізають різні фігурки, а потім створюють штампами малюнки на серветках. «Хочемо показати це спочатку педагогам нашого міста, а потім і дітям. Ще є думка разом з іншими школами до Дня міста підготувати рушник дружби, теж за цією технікою штампування, – ділиться Олена Анатоліївна. – Ідей дуже багато. Ми сміялися, що колежанки у Львові надарували методичного матеріалу стільки, що в мене валіза з речами була легшою, ніж валіза з книжками».

Найбільше ж учителі пропонують в майбутньому залучати до проекту не тільки викладачів, але й дітей. Щоб школярі заходу та сходу побачили, як живуть, грають і навчаються їхні однолітки в іншій частині України, поспілкувалися один з одним. Олена Анатоліївна впевнена: «Насамперед діти повинні зрозуміти, що для спілкування і дружби не існує меж. Тільки разом ми можемо змінити країну та зробити так, щоб не було ніяких кордонів між сходом і заходом».

Вікторія Резніченко

Об авторе admin