Олександр Шевченко: «Що робиш для себе — не забереш з собою, а що для людей — те для Бога і залишиться з тобою…»

Олександр Шевченко — політик, народний депутат України, засновник карпатського курорту «Буковель».

Благодійний фонд Олександра Шевченка засновано у 2014 році. Діяльність фонду має декілька напрямків, основний з яких спрямований на допомогу та соціальну реабілітацію малозабезпечених, безробітних, дітей, людей з особливими потребами, учасників бойових дій, підтримку мистецьких, спортивних проектів, книговидавництва та інших.

Лише кілька з багатьох програм Благодійного фонду:

— близько 7000 дітей безкоштовно оздоровились у дитячому таборі «Артек-Буковель»;

— 9500 першокласників з Івано-Франківщини навчилися кататися на лижах у лижній школі ТК «Буковель»;

— 3200 дітей з вадами опорно-рухового апарату, ДЦП та з аутизмом разом з батьками пройшли реабілітацію на базі ТК «Буковель»;

— організовано перший в Україні табір для дітей з цукровим діабетом, де діти відпочивають разом з батьками;

— більше тисячі учасників АТО з усієї України, які були поранені, пройшли лікування та реабілітацію в Буковелі.

Благодійний фонд Олександра Шевченка нещодавно потрапив у звіт INTERNATIONAL HUMAN RIGHTS COMMISSION.

 

 Олександре, Ви успішний політик, успішний підприємець. І разом з тим відомий не лише в своєму окрузі благодійник і меценат. Як ви прийшли до благодійності, в чому її сенс для Вас?

— В моєму житті все з’являлося поступово. Я довго шукав своє місце, своє покликання. На початку 90-х років минулого століття я займався і торгівлею, і починав бізнес, пробував, набивав лоба, але ніколи не зупинявся.

             Було різне. На різних етапах життя мені допомагали інші, я допомагав… Зараз це називають благодійністю, але насправді – це частина життя, без якої людина не може називатись людиною. Кожен може допомагати. Хтось молитвою, добрим словом чи порадою, хтось своєю працею чи ділами. А хто має можливість – фінансово чи іншими ресурсами. Сьогодні люди в Україні доведені до межі бідності. Допомоги потребує мало не кожен другий українець, вже не говорячи про школи, садочки, соціальну сферу… Тисячі звернень, що надходять до моєї Громадської приймальні, на особисту і офіційну сторінку у «Фейсбук», є тому підтвердженням. Тому по мірі моїх можливостей намагаюсь відгукнутись і допомогти, бо те, що робиш для себе — не забереш з собою, а що для людей — те для Бога і залишиться з тобою…

Благодійність — це суттєвий і невід’ємний елемент християнського життя. А християнство — це не лише віра, але й дія.

— Сьогодні вже, напевне, ціла Україна знає про Ваші соціальні програми та роботу Благодійного фонду. А з чого все починалось?

— Починалось все з віри, Божих заповідей і розуміння соціальної відповідальності…

— Багато хто ходить до церкви, але так і не знайшов Бога…

— Знаєте, так сталося, що мене охрестили дуже пізно, коли мені вже виповнився 21 рік. Тому все в мене відбувалося свідомо. І я дуже чітко відчув межу – що таке «з Богом», і як це було раніше – «без Бога».

Я зробив свій вибір. І найголовніший оберіг – це віра. Найголовніший закон мого життя є заповіді Божі. Лише з вірою в серці можна щось змінити і чогось досягнути. Та завжди потрібно пам’ятати на шляху до мети: ми маємо бути чесними, Бог нам в усьому допоможе.  

Із розвитком курорту «Буковель» у нашої команди з’являлись все нові й нові можливості бути корисними. З’явилося розуміння соціально відповідального бізнесу, коли частина зароблених коштів виділяється на благодійність, розвиток суспільства, підтримку літніх людей, допомогу дітям, підтримку цікавих  проектів…

Можливості Буковелю дозволили нам запровадити десятки соціальних проектів, учасниками яких стали вже десятки тисяч українців.

Спочатку ми розпочали програми оздоровлення дітей та пенсіонерів, потім взялися допомагати людям, зокрема і дітям, з інвалідністю та соціально незахищеним верствам населення, створили програми реабілітації учасників війни на Сході України… А вже коли проектів стало багато і вони почали діяти систематично, вирішили створити благодійний фонд, який і займається усіма соціальними програмами та благодійницькою діяльністю.

— Робота благодійного фонду спрямована виключно на допомогу соціально незахищеним верствам населення чи є й інші проекти?

— Благодійний фонд охопив своєю роботою, напевне, всі основні сфери життя. Адже діють програми підтримки спорту, медицини, оздоровлення дітей, підтримка обдарованої молоді, допомога армії, підтримка мистецтва…

По кожному напрямку є відповідні фахівці-консультанти, які допомагають вирішувати проблеми, правильно спрямовувати кошти, допомагати юридично. Ми підходимо до вирішення проблем комплексно і системно, адже «латання дірок» призводить до руйнування всього…

Наша країна потребує кардинальних змін. Я б дуже хотів, щоб в українців не виникало потреби звертатись до благодійників, але, на жаль, зараз це нереально…

— Як гадаєте, з кожним роком зменшується чи збільшується число людей, які потребують допомоги?

— Однозначно, що збільшується. Це спостерігається по характеру звернень і прохань. Люди не мають за що придбати навіть продукти харчування, бо мізерні жебрацькі зарплати, високі комунальні платежі та інфляція пожирають все зароблене.

Переконаний, що головним завданням держави, влади, є завдання повернути гідність українцям та державі. Чи можна говорити про гідність людини, якщо заробітної плати чи пенсії не вистачає на елементарне? А якщо трапляються проблеми зі здоров’ям, то люди часто потрапляють у безвихідь.

Зараз ми маємо замкнуте коло – субсидій, пільг, соціальної підтримки потребує чи не більша частина населення України. 

У нас часто повторюють таке гасло, що «багаті повинні поділитися з бідними». Для мене це означає найперше – поетапне, за 2-3 роки встановлення мінімальної зарплати на рівні 10-12 тисяч гривень, або 500 доларів США. Тоді дуже багато проблем вирішиться. Наповниться Пенсійний фонд, зростуть пенсії. Люди зможуть гідно жити, відкладати на відпочинок. Це й пожвавить ринок, зростуть покупки, що дасть поштовх розвитку економіки. Звичайно, що паралельно необхідно й подбати про інвестиційний клімат. Перетворити державу та силові структури з головних рейдерів бізнесу в сервісні організації для громадянина. Переконаний, що все можна швидко змінити за наявності політичної волі влади.

— З чим найчастіше звертаються по допомогу?

— Дуже болюча тема – медицина. Майже кожне друге звернення – це крик про допомогу в лікуванні онкологічних захворювань чи необхідність операційного втручання. До того ж через недосконалість медичного законодавства та відсутність технічного забезпечення і спеціалістів люди змушені шукати лікарів за кордоном, а це величезні кошти… Так звана «безкоштовна медицина» в Україні відсутня повністю. В лікарнях немає необхідних препаратів, пацієнти за свої кошти купують ліки та медикаменти… Яка ж це безкоштовна медицина? В нас є лікарі від бога, які роблять все можливе і неможливе в існуючих реаліях…

Звернень із проханням про допомогу на лікування надзвичайно багато. У нас у фонді навіть є окрема команда волонтерів, яка допомагає родичам збирати кошти на лікування, організовує акції для збору коштів…

— Робота волонтерів у наш час неоціненна… Особливо в допомозі бійцям.

— Так. Це правда. Ми маємо контакти з багатьма волонтерськими організаціями. Після подій на Майдані  ми постійно допомагаємо і родинам Небесної сотні, і постраждалим.

А для допомоги бійцям в зоні АТО ми створили Центр військової підготовки та інформації. Завдячуючи роботі центру, ми традиційно оздоровлюємо бійців, поранених, родини загиблих солдат у Буковелі, а також надаємо допомогу у вигляді закупівлі амуніції, бронежилетів, одягу, необхідних речей та продуктів харчування… Підтримуємо і лікування наших бійців за кордоном. Маємо багато інших проектів.

Як ставляться люди до Ваших програм, чи маєте контакти з учасниками ваших благодійних програм?

— По-різному буває. Я завжди кажу: робите добрі справи – не сподівайтеся на подяку. Хтось дякує, таких більшість. А хтось залишається і незадоволеним… Є і такі, які кажуть: «Накрав – нехай віддає». Хоча я в житті не вкрав нічого. Один раз був випадок у Польщі, коли мені, молодому «бізнесменові», який заробляв перші гроші на перепродажі товарів з України, дали решту більшою купюрою. І я коли побачив, то не повернувся і не віддав ці гроші. І одразу ж був покараний за це «вищими силами». Після цього переконаний – краще втратити, аніж взяти чуже.

Але, ви знаєте, я роблю все це не заради подяки і не заради слави, а для себе. Про багато випадків допомоги інколи не знає ніхто, крім мене і мого секретаря. Я поки можу допомагати людям — буду допомагати. Якщо я буду заможним, а навколо будуть бідувати діти і пенсіонери, страждати дорослі, поневірятись, шукати кращої долі по заробітках за кордоном, то яке ж щастя від того? Україна повинна стати країною гідності та правди.

Я прикладу максимум зусиль, аби підняти рівень життя людей, як вдалося це зробити в селі Поляниця, на території якого розташований Буковель, у цілому регіоні. Колись це був один з найдепресивніших районів України, а зараз Поляницю називають «селом мільйонерів» з профіцитом бюджету та сучасними школою і садочком, розвиненою інфраструктурою. Зарплати в Буковелі щонайменше десять тисяч гривень. Саме оцей досвід я хочу перенести на всю нашу країну. Зробити Україну дійсно заможною і сильною не на словах, а на ділі. Кожен має встати з дивану, закотити рукави і попрацювати заради майбутнього наших дітей.

Але і тоді не відпаде потреба в благодійності. Можливо, вона лише змінить свої напрямки і завдання. Адже благодійність – це внутрішня потреба людської душі за будь-яких обставин.

Ірина Бєлоцька, конкурс журналістських матеріалів «Поспішай творити добро» ініційований «Благодійним фондом Олександра Шевченка» та «Українським журналістським фондом»

Об авторе admin